БОНДАРЧУК І КОМПАНІЯ…
Добре знаний в Ружині і ще один місцевий чиновник - двічі голова районної державної адміністрації Бондарчук Володимир Сергійович (2001-2004 та 2010-2014 роки).
На початок першої каденції головування Бондарчука В.С. на ружинській землі досить непогано працювали, а окремі - й розвивалися 32 сільськогосподарські підприємства (колгоспи). В господарстві мав постійну роботу кожен бажаючий сільський житель, а в період весни-осені - ще й не хватало робочих рук. Кожне господарство мало і сільськогосподарську техніку, і господарські будівлі. й утримувало тваринницький комплекс.
Та разом з бездумною аграрною реформою до деяких особливо спритних керівників, і особливо районного рівня, прийшло розуміння, що на цьому можна непогано заробити - просто-таки план знищення сільськогосподарських підприємств та руйнування сільськогосподарського виробництва району.
Тому використовуючи різні методи, організовуючи збори вчорашніх колгоспників, голова райдержадміністрації сам особисто агітував переукладати договори оренди землі, передавати майно новим господарям. Бадьоро обіцяв райське життя, як рікою «потечуть» інвестиції в розвиток, як створюватимуться нові робочі місця - саме з його «благословення» у 2003 році СТОВ «Агропром-Альянс» забрав сім чималих сіл - Чорнорудку, Малу Чернявку, Малі Низгірці, Ярославку, Крилівку, Вишневе та Голубівку.
І то дарма, що ті бадьорі обіцянки виявилися «мильною булькою», а проблеми села нікого не цікавили. Зате тривало планомірне розграбування колишніх колгоспів, а в кишеню лягла кругленька сума.
Кілька господарств, як примари, взагалі безслідно зникли - учгосп Верхівнянського технікуму, колгоспи в Трубіївці та Прибережному. І сліду не залишилось. Наче й не було їх…
Як голова районної адміністрації Бондарчук В.С. мав би подбати про людей, про захист їхніх інтересів, про забезпечення їхніх майнових прав. Та «своя сорочка ближче до тіла» . Й на Ружинщині з’являються нові «горе-господарники» - ПСП ім. Цюрупи, яке вже й саме на той час ледве зводило кінці з кінцями. Дивно, чи не так? Адже голові райдержадміністрації не важко було б ознайомитися із фінансовими звітами цього горе-інвестора, поцікавитися думкою податківців і інших контролюючих органів, домовитись про незалежну аудиторську перевірку. Однак висновок очевидний - навіщо, плата до кишені надходила справно. Знову пішли в хід перевірені методи - обіцянки, вмовляння, а якщо не допомагало - то й використання посади задля тиску. І мовчав, навіть не помічаючи відвертого грабунку господарств, розкрадання пайового майна - так і занепали сильні колись господарства сіл Бистріївка, Верхівня, Карабчиїв, Ягнятин, Плоска, а селяни з власників землі перетворилися в безземельних рабів, бо вже кілька разів їхня земля перепродана. І хто господар - не дізнаєшся, бо «кінці» ТОВ «Сігнет» тягнуться десь на Кіпрські офшори, кажуть - громадянина Януковича В.Ф. та його шайки...
Отак заробляли прийдешні інвестори і збагачувався голова райдержадміністрації.
З перемогою помаранчевої революції 2004 року здавалося, що його панування закінчиться. Та де там. Кожен раз для Бондарчука В.С. знаходилося тепле місце - то нафтобаза, то Андрушівська податкова. Та всіма силами прагнув повернутися до Ружина, знав, напевне, що ще є на чому нажитися, бо на початок 2010 року на теренах району ще працювало 19 сільськогосподарських підприємств, а вже на кінець «другого пришестя» Бондарчука В.С. в крісло голови районної державної адміністрації з колишніх колгоспів залишилось лише 4.
І ні Бондарчук, ні інші посадовці не намагалися спинити цього процесу, не намагалися протистояти таким латифундистам, як Засуха та Порошенко, хоча це привело до фактичного знищення тваринництва, ліквідації робочих місць, занепаду сіл, зубожінню селян. Хоч селяни били на сполох, шукали захисту - на жаль, даремно, ніхто не сказав «зась». От і належить зараз майже весь район Засусі, Порошенку й ще невідомо кому.
Дуже швидко було розкрадено, продано, перепродано, розвалено, а точніше - пущено за вітром весь сільськогосподарський комплекс району - і землю, і майно. І ніякої протидії зубожінню людей…
Села так і не оговтались від керівництва та господарювання Бондарчука В.С. і його вірних реформаторів - Кирниченка П.І. (котрий практично знищив колгосп в Рогачах) та Капітанчука Ю.Д. (хазяювання котрого не витримала Трубіївка, впавши першою в районі).
Не знаю, чи то села не витримали «прогресивних ідей» нових господарів, чи задихнулися від безвідповідальності, вседозволеності та безкарності отих районних «керманичів». Вони не збагнули одного, що влада над людьми здобувається лише шляхом служіння їх, людям, а не навпаки.
За такі «високі» показники та «особисту участь» в розвитку сільського господарства Ружинського району Бондарчук Володимир Сергійович удостоївся високого державного звання почесного працівника сільського господарства України, заплативши за це кому треба. Більшого безглуздя не можна навіть вигадати. Справді, ніщо не минає безслідно - це таке вираження «подяки» за знищення сіл району.
А вже відзнаку почесного громадянина Ружинщини не посоромився «присвоїти» сам собі.
На початку колективізації більшовики забирали у людей все, що було придатним для будівництва колгоспу, все, що люди роками напрацьовували тяжкою працею. І в тих самих людей знову все вкрали і розбазарили - під пильним оком районної влади, місцевого самоврядування, для яких слово «реформа» стало синонімом слова «красти».
Після розправи з колгоспами здавалося б і дерибанити нічого, але ж ні - не давали спокою значні масиви ще вільних земель - запасу, резерву. От і пішла роздача, а особливо швидкими темпами - у 2012 році, та не всім, а лише «грошовим кошолкам» та «своїм ближнім», не обділяючи, насамперед, прокурорів, головного ДАІ-шника, головного МЧС-ника, вірних служак з апарату районної адміністрації, управління сільського господарства, статистики, земельного відділу, і не їх самих, а з близькими родичами - дружинами, дітьми, тещами, батьками, братами й сестрами. В цьому списку такі відомі в Ружині прізвища, як Афійчуки, Федоровичі, Марущаки, Сорокопуди, Гореви, Гладишки, Дятли, Капітанчуки, Артемчуки, Решетарі… Не забувся Володимир Сергійович і за своїх дітей та племінників. А головний землемір району Рачук О.М. за вірну службу отримав аж двадцять гектарів ружинської земельки у приватну власність.
Якщо уявити життя громади села з точки зору соціальної організації, то селяни у селах взагалі зайві. А Бондарчук зумів вибудувати такий собі простий і безвідмовний ієрархічний механізм - повне підпорядкування районної ради і майже стовідсоткове підпорядкування сільських рад, інших владних структур, як в часи феодального князівства. Саме ця особиста залежність сформована у вигляді «номенклатурного дерева», на гілках якого розсаджені на ключових посадах (не без допомоги вищих партійних босів з партії Литвина та Януковича) «свої люди» - в міліції, суді, апараті адміністрації, в районній раді, в інших органах виконавчої влади. в сільських радах. Люди Бондарчука були всюди.
А через районну раду - подяка прокурору у вигляді квартири; а через сільські ради - використання земельного і водного фонду - тут найголовніший інтерес представляли «зайві» землі, що рахувалися як пасовища, сіножаті, не витребувані паї, землі запасу. Або взагалі, невраховані, не обліковані землі. Саме ці землі виділялися «вірним васалам» - за службу.
Як колись дружинникам за службу князь виділяв земельні наділи, так і Бондарчук виділяв за хабарництво, підлабузництво, доноси, сраколизство.
А невраховані землі? Вони сформувались за рахунок не включення до розпаювання, розорювання ярів, берегів, прибережних захисних смуг, інших земель водного фонду та природоохоронного призначення. Таке коїлося практично по кожній сільській раді. Це колосальні масиви землі. Про це добре знав і Бондарчук В.С., і інші районні чиновники - і з управління сільського господарства (Пилипчук П.І.), і з екологічної інспекції (Шевчук А.О.), і з земельної інспекції (Драчук І.С.), проте за їхньої мовчазної згоди, напевне й не безоплатної, ці не обліковані землі впродовж багатьох років дають тіньову прибутковість новому панівному класу.
«Найміцнішими гілками» Бондарчукового номенклатурного дерева, були, звичайно ж:
- сват Пилипчук Володимир Іванович. За його підтримки вдалося «посадити» в крісло сільського голови с. Зоряне відданого і безхребетного очільника громади. А може Володимир Іванович розраховувався за те, що Бондарчук «тягнув» до пенсії рідного брата Пилипчука Петра Івановича, поставивши його навіть першим заступником. І то дарма, що бездарний господарник й керівник, котрого не змогли витримати аж два колгоспи - в Мовчанівці і Березянці, які він удачно розвалив, зате взамін з’явився пристойний будинок в Ружині і робота дружині, ще й не де небудь, а начальником відділу в тій таки районній адміністрації.
- одногрупник, однодумець, що обдер, як липку, село Роставицю, Чернищук Микола Васильович.
- вірнопідданий - начальник районного земельного відділу Рачук Олександр Михайлович. Цей, кажуть, найулюбленіший, бо допомагав «заробляти» добрі гроші, як міг - махінаціями із землею та ставками. За те й отримав гарну «подяку» у вигляді приватної власності на двадцять гектарів землі на території Топорівської сільської ради. А скільки ми ще не знаємо?
- надійний слуга - голова районної ради Ходаківський Борис Олександрович.
- недалека і безграмотна, без досвіду роботи, та ще й з купленим дипломом про вищу освіту, зате своячка - заступник Петрик Наталія Петрівна.
- відданий сраколиз і кум Марущак Андрій Миколайович - керівник апарату районної державної адміністрації.
- «вічний стукач на всіх і на кожного», начальник оргвідділу райдержадміністрації Сорокопуд О.І.
- спонсори - керівник СФГ «Україна» с. Бистрик Шокал Андрій Миколайович, керівник СВК «Ружинський» Колібаба Олександр Феодосійович.
Колібаба О.Ф. за вірнопідданство отримав всі вільні землі по Ружинській селищній раді для свого власного фермерського господарства. Проте все рівно довелося платити - за проханням Бондарчука віддав ласий шматок землі (щоправда, не своєї, а колективної власності пайовиків СВК «Ружинський»), якраз над трасою Біла Церква-Кременець (біля перехрестя Паволоцької та Колгоспної), якраз поряд з ділянкою, де заплановано будівництво автозаправки. І може працювала б ця злощасна автозаправка, якби не бажання Бондарчука В.С. «нагріти руки» за допомогою незаконної схеми, втіленої ним в життя з подачі все того ж земельника Рачука О.М. - ця земля стала сільгоспугіддями й опинилась у приватній власності одного ушлого бізнесмена з Житомира - для ведення особистого селянського господарства.
Важливою частиною механізму влади Бондарчука, задоволення його особистих інтересів і потреб були й інші посадовці - головний лікар Зозуля М.П., редактор газети Кащук В.А., голова Топорівської сільської ради Лянга В.М., голова Крилівської сільської ради Лизогуб Д.С. і т.д…
Хто за посаду, хто через матеріальні подарунки, хто через тваринний страх, хто попався на проступку й мусив відробляти, а кому Бондарчукової відзнаки «Почесний громадянин Ружинщини» вистачило … Служили вірою й правдою, бігли на поклон навипередки…
А ті сільські голови та керівники, що не входили в «обойму», мали свою думку - їм непросто було працювати, зазнавали тиску, шантажу, атак контролюючих органів. Головним «каральним мечем» була прокуратура району в особі прокурорів Бабенкова Олександра Юрійовича та Афійчука Юрія Михайловича. Аби зламати, аби заставити прийти «на поклон»…
Бондарчук В.С. навіть прокурору ремонт квартири (до речі, дармової) зробив - так, на всякий випадок. Щоправда, за рахунок приватного підприємця Пасічника Віктора Івановича. А розрахувався тією ж таки ружинською землею - з близькими родичами підприємця.
Розвалені колишні колгоспи та Ружинська земелька із ставами швидко підняли Бондарчуковий матеріально-фінансовий рівень - новий будинок, дорогі іномарки, посада суді Корольовського районного суду міста Житомира синові, посада приватного нотаріуса з офісом невістці, іномарки та маєток в Сінгурах, що біля обласного центру дітям…
На території багатьох сільських рад оброблялися та й до сьогодні обробляються не один десяток гектарів землі для «поважних осіб» - особисто Бондарчука, прокурорів, міліції, інших чиновників. Ці землі обробляють «нові холопи-раби» з різних сільськогосподарських підприємств. Керівники підприємств ці відпрацювання обмінюють на привілей кришування бізнесу і отримання прибутку, а «холопи-раби», у свою чергу, змушені обмінювати привілей роботи на мізерну заробітну плату.
Внаслідок такої політики село деградує, вимирає від безправ’я, безробіття і тотального пияцтва. Самий затребуваний товар в такому селі - самогон, а самогонщик - важлива фігура в селі, з яким дружить і сільський голова, і дільничний інспектор міліції, стягуючи з нього собі в кишеню «акциз». Немає грошей, то сільський алкоголік за самогон може розрахуватися всім - зерном, яйцями, салом, вкраденим металобрухтом... Центр суспільного життя - генделик, де в будь-який день, з ранку до ночі, іде жвава торгівля дешевим пивом і «паленою» горілкою - за готівку і в борг, на запис. Найжахливіше - сільський голова «завсігдатей» генделика, як приміром в Топорах Лянга Володимир Миколайович, що працює не в сільській раді, а веде особистий прийом громадян у генделику.
Як жити порядній, думаючій людині, як боротися з цим всім, адже звертатися в органи влади до посадових осіб - взагалі без толку, бо порушення законів, прав громадян, є умовою їхнього існування й благополуччя.
Фінансові ж апетити голови адміністрації Бондарчука В.С. та його махінації припинилися з перемогою Євромайдану та втечею його партійного лідера Віктора Януковича.
Здавалося б «мавр зробив свою справу, мавр може піти», та знаючи неабияку гординю і амбіції Бондарчука В.С., почекаємо, в якому «тепленькому місці» він випливе...
P.S. … Та все ж таки хочеться вірити, що нинішня влада повернеться до розслідування діянь колишніх чиновників, притягнення їх до заслуженої відповідальності. І не забуде при цьому організації антимайданів, поїздок тітушок в м. Київ.
Нагадаємо про це й ми.
Але це вже зовсім інша історія…
ДАЛІ БУДЕ.
| Всього коментарів: 1 | |
| |
